
Коли еритроцити руйнуються всередині пробірки, продукт Diagnostics as a Service показує результат рівня калію, спричинений цим пошкодженням, а не кров’ю клієнта. Таке пошкодження називається гемолізом. Воно належить до ширшої теми — преаналітики, яка охоплює все між забором крові та моментом початку дослідження.
Більшість матеріалів із преаналітики, які ми читали, стверджують, що переважна частка лабораторних помилок трапляється ще до того, як зразок потрапляє в аналізатор. Загальний напрямок цього твердження правильний. Проте верхня межа числа, яке зазвичай називають, перевищує найвищий показник із опублікованих досліджень. У цій статті наведено реальні цифри. Далі в ній ідеться про те, як пошкоджений зразок впливає на конкретні результати, що може і чого не може замінити прокол пальця, а також чого і від кого вимагає стандарт забору зразків ISO 20658.
До потрапляння в аналізатор — у більшості опублікованих підрахунків. Два найчастіше цитовані дослідження походять з одного лікарняного відділення в Падуї. Перше, опубліковане у 1997 році, виявило 189 помилок у 40 490 аналізах і показало, що 68,2% із них сталися ще до аналізу.1
Та сама група повторила дослідження через десять років на 51 746 аналізах і повідомила про 61,9 відсотка.2 Отже, другий показник приблизно на шість відсоткових пунктів нижчий за перший — з того самого відділення й за тим самим способом підрахунку.
У всій літературі опубліковані цифри — це діапазон, а не одне число. Огляд одного з тих самих авторів наводить діапазон від 46 до 68,2% до аналізу і від 18,5 до 47% після нього.3
Показник від 60 до 70 відсотків, який цитують, має інше походження. Він походить з огляду 2011 року, автори якого зазначають, що на преаналітичні помилки припадає майже 60–70 відсотків усіх проблем.4
Цей огляд лише наводить цифру, а не проводить власні вимірювання. На наш погляд, ця цифра є округленням опублікованого діапазону, а його верхня межа — 68,2% — походить з одного дослідження 189 помилок. Цитувати сам діапазон чесніше, і це анітрохи не послаблює аргумент.
Обидва дослідження, на яких ґрунтується це твердження, проведені в одному лікарняному відділенні в Падуї. У роботі 1997 року виявили 189 помилок на 40 490 аналізів, із них 68,2% — до початку аналізу. Повторне дослідження тієї ж групи у 2007 році показало 61,9%. Опублікований у літературі діапазон становить від 46 до 68,2%. Джерела: Plebani та Carraro, Clinical Chemistry 1997; Carraro та Plebani, Clinical Chemistry 2007; Plebani, Clinical Chemistry and Laboratory Medicine 2006; Lippi та колеги, Clinical Chemistry and Laboratory Medicine 2011.
Достатньо часто, щоб це враховувати в планах. Іспанська національна програма контролю якості публікує вісімнадцять показників серед лабораторій-учасниць. Медіанна частка відхилень серед усіх запитів у цій програмі становила 2,18%.5
Серед цих відмов гемоліз є головною причиною. За даними одного огляду, на нього припадає до 40–70% усіх непридатних зразків і до 3,3% усіх рутинних проб.6
Ті, що від самого початку містилися всередині еритроцитів. Дослідження 48 аналітів із референтною групою близько п’ятнадцяти тисяч зразків на маркер показало, наскільки сильно відрізняються три з цих результатів у міру посилення гемолізу. Це калій, лактатдегідрогеназа та аспартатамінотрансфераза.7
Рівень калію був на 0,24 мілімоля на літр вищим за найлегшого ступеня гемолізу та на 1,21 мілімоля на літр вищим за найтяжчого. Лактатдегідрогеназа була на 91 одиницю на літр вищою за найлегшого ступеня та на 442 вищою за найтяжчого. Аспартатамінотрансфераза була на 6,5 одиниці вищою за найлегшого ступеня та на 27,5 вищою за найтяжчого.7
Це скориговані відмінності, отримані з рутинних даних однієї лабораторії, а не в межах контрольованого експерименту.
Три поширені результати в міру посилення гемолізу порівняно з референсною групою приблизно з п’ятнадцяти тисяч зразків для кожного маркера. Калій зростає на 0,24 мілімоля на літр за найлегшого ступеня і на 1,21 за найтяжчого. Лактатдегідрогеназа зростає на 91 одиницю на літр і на 442. Аспартатамінотрансфераза зростає на 6,5 одиниці та на 27,5. Джерело: Ma та колеги, PLoS ONE 2026.
Пошкодження не обов’язково має бути видимим, щоб мати значення. Одне з попередніх досліджень виявило клінічно значущі зміни аспартатамінотрансферази, лактатдегідрогенази, калію, натрію та хлориду у зразках, де гемоліз був слабким або взагалі непомітним.8
Очевидним рішенням для відомого зміщення є коригувальний коефіцієнт, але ті самі автори його виключили. Реакція на гемоліз була надто різною, щоб скоригувати її статистично, тому це дослідження не підтримує використання коригувального коефіцієнта.8 Нам не вдалося знайти пізнішого дослідження, яке б його встановило.
Для більшості маркерів — так, крім двох винятків, які виокремлює опубліковане порівняння: калію та хлоридів. Огляд і метааналіз двадцяти шести досліджень виявили сильну загальну кореляцію між самостійно зібраною капілярною та венозною кров’ю. Там, де відповідь — так або ні, збіг був майже ідеальним.9
Це один зведений показник для дуже різних маркерів, а не результат для кожного з них. У тій самій роботі також виявили, що капілярний забір менш болісний за венозний забір крові, а пристрої на плече — менш болісні за прокол пальця.9
Картина за окремими маркерами походить з одного дослідження. У ньому порівнювали забір із пальця та пристрій на плече з венозним забором крові у 480 дорослих. Шістнадцять із вісімнадцяти перевірених маркерів виявилися клінічно зіставними за власними правилами прийняття зразків цього дослідження. Калій і хлориди показали обмежену взаємозамінність.10
У тому ж дослідженні виявили більше гемолізу під час проколу пальця, ніж під час використання пристрою для плеча.10 І калій, і хлориди змінюються за гемолізу,8 що ми вважаємо ймовірною причиною розбіжності цих двох капілярних показників.
У двадцяти шести дослідженнях кореляція між самостійно взятою капілярною та венозною кров’ю була сильною, а збіг відповідей так чи ні — майже ідеальним. У дослідженні за участі чотирьохсот вісімдесяти дорослих шістнадцять із вісімнадцяти маркерів були клінічно порівнянними, але калій і хлориди — ні. Джерела: Schroeder та колеги, Clinical Biochemistry 2025; Deza та колеги, Clinical Chemistry and Laboratory Medicine 2026.
Чесна позиція щодо самостійного забору є радше вузькою, ніж загальною. Самостійний забір підходить для більшості показників базової панелі, а калій і хлорид — це два маркери, які не пройшли перевірку. Цей висновок базується на одному порівнянні за участю 480 дорослих, а не на цілому масиві досліджень. Власний перелік кожного постачальника має так само чітко вказувати, які саме маркери він виключає.
Менше, ніж зазвичай припускають матеріали постачальників. Стандарт охоплює забір і транспортування зразків для медичних лабораторних досліджень і був опублікований 19 травня 2023 року. За текстом стандарту, він не встановлює числових обмежень щодо часу чи температури. Натомість він вимагає, щоб лабораторія сама визначила свої межі та довела, що вони працюють.11
Ми бачили матеріали постачальників, де його описують як європейський стандарт, хоча це не так. Це міжнародний стандарт, і ми не змогли знайти його європейської версії, на відповідність якій можна було б посилатися.11
Оскільки стандарт не встановлює цифр, їх має надати постачальник. Запитай у постачальника чотири речі й візьми пояснення до кожної з них. Жодна з цих чотирьох не є сертифікатом.
Aniva здійснює забір крові у власній мережі, а не через субпідрядника. Усе — від замовлення до екрана з результатами — купується один раз, а не збирається від п’яти постачальників. Увесь цей час клієнт бачить лише бренд партнера.
Які маркери належать до якого способу забору, варто визначити, перш ніж щось створювати. Візьми свій список маркерів, коли бронюватимеш демо.
У цій статті описано опубліковані дослідження про те, як зразки крові псуються перед аналізом. Це загальна інформація, а не клінічна чи лабораторна порада, а вибір методу забору для будь-якого маркера — питання до твоєї власної лабораторії.

Aniva бере на себе лабораторію, логістику та звіт. Ти зберігаєш стосунки з пацієнтами та власний бренд.
Двадцять хвилин — і ти знатимеш, чи підходить це для твого формату.